Для повного відображення контенту сайту користуйтеся браузером "Opera" з підключеним проксі.

(Меню-Налаштування-Безпека-Включити VPN).

MENU
Головна » 2016 » Лютий » 29 » Біль Афганістану
16:04
Біль Афганістану

 

 

Найстрашніше і найбезглуздіше у світі – це війна. Не злічити страшного невимовного горя у тих сім`ях, до яких прилетіла чорна звістка про загибель сина, брата, коханого, чоловіка. Жахлива трагедія,                 гинуло покоління, народжене у 60-х.    Ніколи не повернути тих, хто навіки залишився на війні, для кого вона ніколи не закінчиться.Не одним сивим пасмом закосичена ця дата — 15 лютого, день, коли нарешті в далекому 1989 р. закінчилась для народів колишнього СРСР десятирічна кривавиця трагічної війни в Афганістані. Посивіли до строку юні наречені і молоді дружини, чекання вибілило скроні батьків і коси матерів. І, здається, навіки крейяний пил і пісок осіли в молодих чубах воїнів — інтернаціоналістів.

Очі туманить ядуча сльоза,Руки скувала утома,
Палить їй душу афганська гроза —
Син не вернувся додому.
В неї він був ясночолий, як світ,
Сонячно так усміхався,
Ще й двадцяти не було йому літ,
Юним навік і зостався.
Ясеночки! Синочки! Сини!
Колосочки вкраїнського поля,
Скільки ж вас не вернулись з війни ?
Скільки гибіє ще у неволі?
...Роки летітимуть, мов журавлі,
Та не полегшає втрата,
Доки ходитиме по землі Мати солдата. 

         Ми шануємо пам'ять тих, хто поліг в афганських ущелинах, та кланяємося тим хто прийшов з війни живим, хоча з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, вірили, що йдуть не воювати, а захищати. Офіційно це не називали війною, а всього лише воєнною політикою. Але ця компанія тривала майже 10 років і вимагала великих жертв.


                    Пам'ять! Гірка пам'ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву. Пам'ять! Що ти залишила? Похоронки? Сльози матерів?

                   ПОМИНАЛЬНИЙ ДЗВІН ТА ТЕПЛО СВІЧОК, ЯКІ ЗАПАЛИМО МИ СЬОГОДНІ, ЩОБ УШАНУВАТИ ПАМ’ЯТЬ ПРО полеглих, згадати ТІ жалобні сторінки, ЩО не йдуть із пам'яті.Вшановує держава подвиги своїх синів, віддаючи належне героїзму. Так чому ж біль у серці?

                   Чимало літ минуло відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни і пам'ятати, що і серед нас живуть люди, які в 20-30 років стали свідками й учасниками воєнних подій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом,подвигом. Посивіли завчасно хлопці-афганці ще й донині йдуть у тривожних снах у бій, затуляючи від куль одне одного. їм досі важко повертатися до цих чорних сторінок у їхньому житті, та ще важче вирвати їх, знищити й забути.

              Афганістан був і залишається незаживаючою раною. У виконанні інтернаціонального обов'язку в Афганістані брали участь ... Ці імена навічно вписані в літопис нашої пам’яті. 

                Можна розказати про ту страшну неоголошену війну, що розтяглася на довгих 10 років мовою цифр, будь-яка війна у цифрах – це моторошно й страшно.20 років тому, 15 лютого 1989 року, ступаючи із сином по мосту через Аму-Дар’ю, генерал Громов символізував цим переходом закінчення для радянських військових афганської війни.

Для кожного з більш ніж 600 тисяч тих, хто служив в Афгані, вона була і залишається своєю. У рідні домівки не повернулися 13 тисяч 850 юнаків колишнього Радянського Союзу, 312 – пропали безвісти, доля 330 – невідома.

Заплакало небо,

Бо біль і туга зійшлися клином.

Свистіли кулі над Афганом,

Прощається мати із сином.

Котилися сльози рікою,

Ще б жити – та віку немає,

Лишилась невістка вдовою

Й онучка за батька питає.

Прощається мати із сином…

Прощаються гори й долини,

І більшого горя немає –

Як жити самій без дитини?

Лиш чорна хустина. Німа домовина…

«Прости», - ледь шепоче вустами.

Та чорна хустина – то туга за сином,

Заплакало небо дощами…

 

                     Воїни-афганці… Ми тепер називаємо їх по-різному: інтернаціоналісти, ветерани. А цю війну називаємо помилковою.

          66 років тому було покладено край фашизму. Діди наші думали, що та війна – остання. Проте вони не знали, що їх онуків також будуть називати ветеранами.

  Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятами ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну і для кого вона триває й досі. У спогадах, снах, думках. Вони на це заслуговують.

 

 

Переглядів: 261 | Додав: olenavasicheva | Рейтинг: 3.0/1
Всього коментарів: 0
avatar

uCoz